29 травня 1992 р. було засновано Топографічну службу Збройних сил України, яка сформувалася на базі трьох розрізнених топографічних служб Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів і топографічних служб об'єднань і з'єднань видів ЗС СРСР, що дислокувалися на території України. Перша половина 1990-х рр. характеризувалася значними щорічними обсягами робіт Укргеодезкартографії з оновлення топографічних карт та їх друкування. Проте з 1996—1997 рр. ситуація різко погіршується, що пов'язано зі щорічним істотним скороченням бюджетного фінансування на виконання загальнодержавних картографічних робіт. Кількість оновлених Укргеодезкартографією номенклатурних аркушів топографічних карт (а це переважно карти масштабів 1:10 000 і 1:25 000) зменшилася з 3136 аркушів у 1992 р. до 297 у 1997-му та жодного аркуша — у 2000-му. Аналогічно скоротились обсяги видання топографічних карт військовим відомством: 1992 р. — 7,0 млн прим., 1993-й — 12, 8, 1997-й — 0,52 млн прим. Причинами різкого зменшення бюджетного фінансування галузі могло бути те, що урядовцям стало нецікаво фінансувати виконання таких робіт, бо це складне виробництво не давало "відкатів", які були можливі в інших сферах бюджетного фінансування, або ж те, що в цьому був прихований інтерес нашого північно-східного сусіда.
Ймовірно, що мали місце обидва чинники. Слід визнати, що в цей період були спроби відновити належне ставлення до топографо-геодезичної та картографічної діяльності в державі. Наприкінці 1998 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", важливі положення якого так і не вдалося реалізувати повною мірою, а численні зміни до закону ще більше ускладнили ситуацію. У серпні 2001 р. президент України видав указ "Про поліпшення картографічного забезпечення державних та інших потреб в Україні", однак виконання його урядом та іншими органами виконавчої влади не було забезпечене. Кризову ситуацію у цій сфері посилив конфлікт наприкінці 1995 р. між керівництвом цивільної та військової картографо-геодезичних служб щодо таємності, який призвів до припинення взаємодії Укргеодезкартографії та Топографічної служби. Неабияким гальмом для розвитку картографування країни була та ж таки необґрунтована таємність багатьох геодезичних і картографічних даних. Нині як парадокс можна сприймати підписання у 1993 р. Україною Угоди про взаємне забезпечення збереження міждержавних таємниць з державами-учасницями СНД, який включав і спільне утаємничення топографо-геодезичної та картографічної інформації, опрацьованої в радянські часи. Після 1991 р. в Україні на складах військових округів зберігалося майже 400 млн прим. топографічних карт (зарубіжних територій) Генерального штабу ЗС СРСР, на які тоді був попит з боку зацікавлених споживачів, включно із зарубіжними, що могло принести державі значні надходження. Проте через таємність велику частину тих карт брутально знищили. Найбільше ж таємність картографічної інформації позначилася на формуванні внутрішнього попиту на топографічні карти: його повністю було втрачено і через таємність, і через застарілість інформації про стан місцевості, непроведення її систематичного оновлення. Реалізацію картографо-геодезичною службою загальнодержавних функцій унеможливлювали численні реорганізації. Укргеодезкартографія до 2014 р. пройшла реорганізацію вісім разів, внаслідок чого її статус з центрального органу виконавчої влади поступово понижувався аж до повної ліквідації, хоча згодом було виділено як структурний підрозділ другорядного центрального органу виконавчої влади (Держземагентство), що не має стосунку до широкого комплексу завдань, які повинен вирішувати державний орган з питань топографічної, геодезичної та картографічної діяльності. Адже діяльність державної картографо-геодезичної служби має комплексний науковий, міжгалузевий і міждержавний характер. Аналогічно останніми роками знизився статус військової топографічної служби. Остання реорганізація цивільного відомства, коли постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. №442 було утворено Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) шляхом перетворення Держземагентства, також не вирішила проблем. Якщо діяльність Держземагентства спрямовувалась і координувалась Кабміном через Міністерство аграрної політики та продовольства, то тепер Держгеокадастр функціонує в орбіті Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Такий перехід до нового відомства загалом слід оцінити позитивно. Проте взаємодія між Мінрегіонрозвитком, який забезпечує формування державної політики у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності, і Держгеокадастром, який реалізує державну політику в цій сфері, має, як і в попередніх випадках, фактично декларативний характер. Адже в міністерстві немає жодного структурного підрозділу, який би розробляв цю державну політику чи хоча б був куратором топографо-геодезичної та картографічної діяльності. Фактично Держгеокадастр сам формує і сам реалізує відповідну державну політику. А результати — геть плачевні! Руйнування картографо-геодезичної галузі в Україні, що і так ледь жевріла, особливо прискорилося після передачі її земельному відомству. Одним з головних завдань державної картографо-геодезичної служби є створення національної системи відліку, забезпечення функціонування та розвитку державної геодезичної мережі. Запровадження рішенням українського уряду з 1 січня 2007 р. на території країни Державної геодезичної референцної системи координат УСК-2000, що відповідає міжнародним стандартам, забезпечило лише планову складову системи координат. Процес і досі гальмують різні відомства, насамперед земельне. Робіт з удосконалення національної системи висот і розвитку гравіметричної мережі досі в Україні не проводили. Невирішеним залишається і питання встановлення висотної системи відліку. Іншим головним завданням картографо-геодезичної служби є загальнодержавне топографічне картографування території країни. В основі сучасної системи геопросторової інформації — топографічні карти, які створюються в єдиній системі просторових координат і висот за уніфікованими та узгодженими між собою умовними знаками та класифікаторами. Топографічні карти як основні джерела інформації про місцевість є одними з найважливіших засобів управління військами. Через послідовне скорочення бюджетного фінансування нині маємо катастрофічну ситуацію з актуальністю топографічних карт. Абсолютна більшість номенклатурних аркушів топографічних карт масштабів від 1:10 000 до 1:200 000 застаріла і не відповідає сучасному стану місцевості: 98,4 % топографічних карт цих масштабів відображають інформацію про стан місцевості більш як десятирічної, а 70,3 % — більш як двадцятирічної давності. Перестав працювати технологічний ланцюжок послідовного укладання топографічних карт від великих масштабів до дрібніших. Актуальність і достовірність інформаційного наповнення топографічних карт набули особливого значення в умовах проведення антитерористичної операції, коли на практиці дався взнаки вкрай незадовільний стан картографічного забезпечення потреб держави, до якого ми під чиюсь дудку чи просто через свою недалекоглядність зрештою прийшли. Ми не маємо не лише актуальних топографічних карт значних територій, а й узагалі топографічних планів великих міст. Тут, як і в багатьох інших випадках, пов'язаних із захистом від російської агресії, маємо щиро подякувати волонтерам, які, особливо у перші місяці воєнних дій у Донбасі, доклали чимало зусиль для картографічного забезпечення ведення бойових дій. Завдяки волонтерам розроблялася і друкувалася картографічна продукція для військових і добровольчих підрозділів, закуповувалися середньомасштабні адміністративні карти і карти автомобільних шляхів, а також постачалася супутня продукція (навчальні топографічні карти, компаси тощо). Оперативно було налагоджено послідовність технологічних процесів, встановлено контакти зі спонсорами, друкарнями. Волонтери-картографи розробляли номенклатурні аркуші карт масштабу 1:50 000 і космофотокарти масштабу 1:10 000. Невже реальні обставини бойових дій і вимоги до сучасних карт не могли завчасно спрогнозувати відповідні посадовці і фахівці? Унаочнилась ситуація, про яку ми не раз говорили: система топографічного забезпечення потреб держави вимагає суттєвого перегляду. Топографічні карти і плани в Україні, головним споживачем яких є військове відомство, нині створюються за нормативно-технічними документами, які фактично повторюють відповідні радянські положення та інструкції щодо створення та оновлення топографічних карт. Радянські а відтак і сучасні українські топографічні карти складено здебільшого на основі узагальненого досвіду використання карт у роки Другої світової війни. Масштабні ряди топографічних карт були визначені ще наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. Відтоді кардинально змінилися характер і тактика ведення воєнних дій. Розвиток науки і техніки, інформаційних технологій, потреб потенційних користувачів картографічної інформації ставлять нові вимоги і відкривають нові можливості визначення змісту топографічних карт, а також щодо забезпечення їх актуальності. Основні засади і загальні вимоги до створення та оновлення державних топографічних карт нині регламентує Порядок загальнодержавного топографічного і тематичного картографування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. №661. Хоча документ і не передбачає серйозної, давно назрілої ревізії підходів до створення топографічних карт, у ньому, проте, запропоновано низку суттєвих нововведень, зокрема випуск топографічних карт трьох видів: з уніфікованим змістом, розширеним змістом і спрощеним змістом, визначення державною базовою топографічною картою —масштабу 1:10 000, визначення основних державних топографічних карт, періодичність оновлення державних топографічних карт не більш як п'ять років. Але й цього нормативно-правового документа державного рівня ніхто не збирається виконувати. Досвід ведення бойових дій у зоні АТО показав затребуваність з боку військових підрозділів топографічних карт масштабів 1:10 000 і 1:25 000, топографічних планів міст не лише масштабу 1:10 000, а й масштабу 1:5 000 для невеликих населених пунктів, що раніше не передбачалося нормативно-технічними документами. Топографічна служба ЗС України, оновивши за наявними матеріалами аркуші топографічних карт масштабу 1:50 000 на зону проведення АТО, змушена тепер виготовляти з них з допомогою механічного збільшення карти масштабу 1:25 000.
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/technologies/kudi-ruhayutsya-geodeziya-i-kartografiya-v-ukrayini-_.html